Воспоминания...

Снова вспоминаю тот день,Когда мы были вдвоем.
Шёл холодный дождь за моим окном.
Лишь мысли о тебе давали мне понять,
Что Я хочу всё вернуть, всё опять.
Но мою ошибку ты не сможешь вновь принять.
Меня накрыло волной, я не могу дышать.
Только ты один можешь меня спасти,
Но я прошу тебя вновь: уходи, прости.
"Грусть" Bilardo
Этот пост Я хочу посвятить Тебе.Знаешь, последнее время Я слишком часто думаю о Тебе, моментами Я искренне скучаю по Тебе
и звоню, чтобы услышать Твой голос. Да, очень редко, всего несколько раз, но как попнишь,
Я вообще раньше никогда такого не делалаю Вот сейчас Я сижу и пишу, ночь, тусклый свет, 
стук колес поезда об рельсы, в наушниках лирика и голос человека, в котором Я нуждаюсь... И 
всё же Я думаю о Тебе.
Знаешь... Я сижу и вспоминаю моменты... Помнишь, мы любили или хотя бы делали вид, считали
расстояние между нами, желали доброго утра и сладких снов вдали на 3567 км друг от друга. Помнишь,
Я хотела загадать желание на луну. В тот вечер Я сидела одна на балконеи любовалась небом
под звуки Твоего сладкого голоса. Я описывала Тебе звезды, красоту ночи, заставляла Тебя взглянуть
на небо. А Ты отнекивалась, ссылаясь на боязнь высоты и говорила, что веришь Мне на слово. Твоя вера...
Мне кажется, что это были редкие моменты. Я уговаривала Тебя взглянуть на луну и загадать желание,
а Ты говорила, что Ты его уже загадала и знаешь, что загадаю Я, и обещала, что моё желание 
сбудется. А Я мучилась перед выбором, у Меня было 2 варианта. Ты, наверное, этого предположить не могла. 
Желания загадывают не на луну, а на падающие звезды. В тот вечер звезда упала, о чем Я умолчала
Наверное, всё же, Я выбрала не тот вариант, раз всё вышло так как есть.
3 прошедшие ночи Я сидела и наблюдала за звездопадом и не могла загадать ни одного стоящего
желания. Ты меня изменила, перевернула Мою жизнь, поменяла приоритеты и показала медаль с обоих
сторон. Спасибо.
Ты знаешь, что Я не часто могу что-то искренне сказать Тебе, чаще Я обвиняю Тебя и делаю вид,
что не понимаю, не хочу понимать, обижаю Тебя, говорю совсем не то, что нужно... Список
можно продолжать до бесконечности. Прости Меня за это.
Знаешь, может Я просто боюсь открыться Тебе. Помнишь, Ты сказала, что Я не умею показывать свои 
чувства тому, кто в этом нуждается. Наверное, это защитная реакция. Как крепость, выстраеваемая
по кирпичику. Наш общий мир. Но в один день всё это рухнуло. Было очень больно, казалось,
что у Меня внутри что-то разбилось и разлетелось на мелкие кусочки, которые резали изнутри,
доводя до слёз. Тогда Я не могла без слёз слушать музыку, смотреть клипы, видеть друзей, жить...
Я существовала в возведенном вокруг себя куполе одиночества. Толстую стену которого невозможно
было пробить, а ключи от двери были только у Тебя, но Ты потеряла единственный экземпляр.
Знаешь, Я вот сейчас всё это пишу и где-то в области груди отдаются отголочки той прошлой боли.
Вообще Я не знаю, зачем сейяас начала это повествование. Просто воспоминания нахлынули и
слёзы наворачиваются. Что-то последнее время часто на слезу пробивает... Извини, что потревожила.
Сейчас Ты уже стала другой. Твоё сердце принадлежит одной, жизнь - другой, а душа... А Мне
не отведено роли в Твоём новом сценарии. Может это и к лучшему, но Мне очень жаль, честно.
Мне обидно, что Я уже не являюсь хотя бы мельчайшей частичкой Твоей жизни, что Я уже не нужна Тебе.
Хотя, Я не прошу у Тебя любви. Блин... Вот написала этот абзац и почувствовала себя Сашей.
Мне кажется, что Ты примешь эту запись за бред, если Ты вообще это увидишь. Прости, просто Я
так чувствую и хочу высказать.
Я думаю, что пришло время извиниться за всю Мою неправоту по отношению к Тебе. Так хочется
надеяться на прощение. Ты наверное прочитаешь всё это и подумаешь, что Я как какая-то глупышка
веду себя, как размазня. Помнишь, Ты думала, что Я чильная, а потом, что такая же слабая, как и все
Твои предыдущие. Когда-то раньше Ты внушала Мне, что Я особенная. Хотелось бы верить, но
сейчас Ты так уже не думаешь. Прости, если загрузила этим.
Просто вспомни, у Теа в блоге есть хотя бы один пост, которому Мы можем тихо улыбнуться, встретив
воспоминания. Разве Тебе было плохо?
Еще Я хочу попросить у Тебя прощение за то, что никогда не пыталась останавливать Тебя, когда Ты
уходила, задержать Тебя хотя бы на несколько мгновений.
Вроде бы вот Я и выговорилась. Если что-то упустила, потом дополню. Вот ещё одно доказательство того, 
что Я изменилась: раньше бы Я никогда не просила бы у Тебя прощения. Но когда-то же надо переступить
через себя. А сейчас Я делаю это по наитию.
Так вот. Прости Меня за все Мои ошибки. И помни обо Мне, если Тебя это не затруднит. Спасибо.
                                                    Твоя...                              ( как когда-то написала Я на ленточке).
P.S.: Если честно, Я не понимаю, зачем написала всё это. После того, как поставила точку, почуаствовала
себя дурой. Но просто хочу наверное что-то донести до Тебя, а сил сказать не хватает. Просто
отнесись с юмором, если расценишь это как бред. И не считай это за признание в чувствах.

Гарний день-гарний вечір-зірваний голос-спокійна душа-солодкий ,хоч і нетривалий,

Я і літературні здібності якось так нечасто зустрічаємось.Тому всякі звіти і писанину я не люблю-думок то багацько,і писати всьо- впадлу.Але ж тут таке-пообіцяла,а обіцяне тьотя Калбаса виконує. Та і не можна стільки всього афігєнські харошого тримати у собі! Рібяяяята,позитивом та щастям треба ділиться ,ділиться,ділиться!!!
Короче ,напишу я,фіг з вами.Але одразу попереджаю-текст буде впакований сосисообразно,мішано,незрозуміло.Якщо бажання це лайно читати в вас ще не пропало
< lj-cut text="ПИЩЬ СЮДИ"> .Маршрут: Харків-Ужгород-Львів-Чернівці-Долина-Коломия-Бурштин-Київ-Харків
Не було нас 10 днів.Часу на все заплановане було доста,навіть з лишком,що привело до зміни маршрутів.І хз чи повернулись би ми такими щасливими,якби так провели ще пару днів.Всього має бути до міри.
Отже...
День намба 1. Паровоз зустрічіати нас виїздною романтикою не схотів.На весь поїзд близько двох десятків щщів,спокійно собі їдучих- УГ,погодьтесь.Але я себе доволі непогано так чухала в компанії К-і та Н-и. Називаючи кожен елемент жерчика з наших пакетів кимось з двіжу,за дорогу ми додумались ум"яти пару дюжин окремо взятих лічнАстєй,хєхє)
Провід хароооший був)Оченятка йому строїли-строїли пвдороги,але потім прийшли Б-с та Ц-н,чим відволікли нас на решту дня-вечора,за що окреме їм пасіба)Всьо.Я попереджала,що день не з крутих.
Цитати дня: "Не ешь Г-а,он как-то шипит" (с)К-ка
"-Згамай Р-ма краще! -Я говно не ем." (с)Б-с
"Уорсла Палтауа оуоуоуоу" (с)я
"За мной,солнышки\крошки\сладенькие!" (с)Р-к
День намба 2. Теплий незвіданий Ужгород) Пройшлися стандартним туристичним набором "річка Уж- Замок- Центр ". Всьо сподобалось ,але очікувала більшого. Ну наче і затишно, і непогано,але без захвату.Далі зустріч з імениником К-м,вже розігрітим алкоголем (втім,це дало нереального драйву для шизи на стадіо),та іншими,що пробивали дорогу через Львів. Про вписку на сектор, адекватних акабів ,та всеблядьрвущунереальнєйшу шизу читайте в інших звітах (нащо повторюватись???),а я просто скажу ,що після таких виїздів та складів сектору прокидається надія на краще,бо ж основні проблемні елементи як то барабанєр з кучерявими руками,стопяцот неадекватних розмальованих щщів з сємками,юкейбуси ,автарітєтні споукмени та ін. просто не доїхали і можна було насолоджуватись відривом на гостьовому)
Гарний день-гарний вечір-зірваний голос-спокійна душа-солодкий ,хоч і нетривалий,сон)
Цитати дня: "-АКУЄННА ШМАРА!!!!" (С)К-й
"ПГКК і неібе)" (с)я
"Я тут пока эти ваши цветы нарвал,полруки себе отрезал!"(с)В-ха
" Та дай ти їй цю фуражку!" (с)начальнєк акабів
"У міня єсть футболка,оранжевая,лєкокспартів!" (с) місцевий
" Дай сваі каардінати!"(с) місцевий
День намба 3. З паровозу тре було виписуватись рано,бо їхали ми не як всі,себто додому,а до Львова. ДО ЛЬВОВА!!!!! ЮППІ! ДО ЛЬВООООООВААААА!
Холодний ранок,пустий трамвайчик,пришиблена собака,улюблені стежки та місця- і от,ми нарешті на Високому Замку.Шоста година. Місто Лева в туманах,в тебе на долоні.На три години ми відірвалися від реального життя,мовчки сіли та зависли.Кожен у своїх думках,кожен у своїх мріях.Це було фантастично....
Ще трохи пройшлися містом,зустріли ще 3ох харьків,не поспшаючи погамали в Маку...І далі був апофеоз цього ранку)))) Такий що нуйогонах))))Чесно,сміх крізь сльози)))
Той,хто більш-менш орієнтується у Львові,знає,що неподалік від приміського вокзалу є супермаркет.А то є хвилинах в п"ятнадяти ходи від основного вокзалу.Ну це ліричний вступ.Ми ж вирішили взяти собі їдла в дорогу,туди поперлися.Думаємо-ой,та часу ще дохєріщщє.Всього набралися,стоїмо так по-барські сумочки та таке інше роздивляємось,плетемося на касу...Виходимо...І тут,бл%дь,виявляється ,що до відправлення нашого потяга 10 ХВИЛИН(!!!) ! А тащитися нам туди див.вище,плюс торби то наші в камері схову!!!
.Знаєте що...в ті хвилини легкоатлетичного кросу я незлим тихим згадувала ці посиденьки в Маку та прогулянку супермаркетом,і ой як дякувала собі за те,що не лінувалася тренуватися і маю непогану ОФП!
Через пару хвилин ми вдвох з К-ю залетіли в камеру схову і верещали щосили аби дядька видав нам речі) *блін,зараз пишу під істеричний сміх*
А добігли то ми,між іншим,не всі....Виявилося ,що дорогою десь загубили Н-ку.Телефон в неї відключений,додзвонитися хз як ,відправлення через 5 хвилин....ЙОСИП ДРАНИЙ.....Шукаємо платформу- п"ята.Чьорд.Дивимося на квитку який вагон- п"ятнадцятий.СЦУКО.За дві хвилини замітнулися в якийсь вагон,червоні,всі проводи що були на платформі добряче з нас проржалися...А Н-ки то нема!!! Поки провідничка перевіряє квитки,питаю в К-і чи є в Н-ки з собою зарядка для телефону аби вона нам потім подзвонила (бо на той момент ми майже стопроцентово були впевнені,що вона на потяг не потрапить). Сідаєм на свої місця,червоні,тяжко дихаєм,поїзд рушає.....І тут опачькі- як ви думаєте хто вбіга?Вона сама,певна Н-ка)))) Далі була істерика,і навіть не стільки від пережитого,а від тої фрази,сказаної Н-им бомбезно підфігілим голосом "Стоп.Щось я вообщє не доганяю,що це мене провод питав чи є в мене зарядка" )))))фуууух,я німагуууууу) як знов це пережила)
Але тепер домовились приходити на вокзал за півгодини) На своїх помилках вчаться)))
Дуже швидко доїхали до Чернівців.Прям попри вокзалу нас зустічають розмальовані стіни "АЙ ЛАВ ЦСКА" ,"ЦСКА КИЕВ".Дуже не швидко доїхали куди нам було тре) І коли доїхали,вперли,що йти нам ще пішки кілометр як мінімум.При чому нагору. Й%БАНИЙ ДЕНЬ ЛЕГКОЇ АТЛЕТИКИ!!!
Проте яка була компенсація!!!! мммммм) биточки,катлєти,тепла картопля, маїни (румунська кухня), огірочки ,помідорчики,сирнички,рулет з горіхами та медом) короче,"тот,кто не бомжует...."-неактуально)
ввечері були сили хіба що привести себе до людського вигляду, втрощити кавуна та ввалитися солодко дрихнути на всю ніч)скажений день,нічо не скажеш.
Цитати дня: "Давайте назвемо її Кірою.Чимось вони схожі" (с)хтось з нас
"СЦУКО! В НАС ВІДПРАВЛЕННЯ ЧЕРЕЗ 10 ХВ!" (с)Я
"-Хто за вами женеться?-Це ми ,блін,за поїздом женемось!Речі давайте швидше!"(с)К-ка
"Єл.Єл.Нє єл.Свєтачка,скушай катлєтку!" (с) Тьотя Ф.)
День намба 4. Гуляли Чернівцями.Весь день.При чому як для виїзда-двійника гуляли доволі непогано) Робили що хотіли і де хотіли) В центральному парку гамали солодку вату,фотографувались.До речі,пару слів про один пам"ятник,що вразив-пам"ятник закоханим.Зроблений в виді серця,на якому підвішена гойдалка і написані слова "Я ТЕБЕ КОХАЮ" він дуже виграшно вигляда на фоні нашого,харківського,який придумано було по ходу якоюсь жертвою голодомору.Куди потім могли двинути три дєвучкі в чужому місті? Варіантів доюха,а ми поперли на стадіо))))Доволі охайненький,сподобався,був забитий нашими стікерами)Там зустріли хлопців боксерів.Зробили висновки,що в Чернівцях живуть найсимпатичніші хлопаки на Західній Україні)иии
Далі блукали центром:дуже затишна вулиця Кобилянської і дуже затишна кафешка на ній,міська ратуша,університетська вулиця і собссна Чернівецький Універ. І після цього мала місце рокова зустріч) доля повела нас дорогою,де ми зустріли хлопців,втіливших в життя дещо ну дуууже цінне і дуууже важливе.Дууууже файні і талановиті хлопаки.Але при зустрічі ми ще того не знали,всьо було наступного дня)
В афігітєльно піднесеному настрої з нереальними ржачами і істериками понеслися додому геть під вечір.Ввечері засумували канкрєтна,бо наступного дня треба було знов змінювати дислокацію,а так не хотілося....Закохалися в це місто.Всі гуртом.І ми йому теж,здається,сподобались)
Цитати дня: "Які попи,які попи!" )) (с) ми
"Ба,в тебе є.....ггг...Ба,в тебе є....гигиги....Ба,в тебе є простинь?" (с)К-ка
" Нє,якийсь він стрьомний.Падазрітєльний." (с) К-ка
Фух,втомилася писати.Далі буде.Доповню завтра.Ще 6 днів;)... < /lj-cut>

Хочется спокойного сна безумно, конечно.

Гулять в понедельник можно и без последствий.  Хочется спокойного сна безумно, конечно.

Вчера слишком резко сорвалась на площадь Победы, потом загадочной ночной Лесной с пугливыми ментами, красивыми звездами и водкой из пластиковых стаканчиков. На такси с левого берега ночью ехать даже приятно, спокойно и усыпляющее.

Утром практически проспала, а в 5 утра снова получала песни по телефону. К 10 утра звонки с вопросами, что же было вчера. Вчера был очень странный понедельник, да.

 

о господи за что

Тем кто не верит что перед смертью,проходит вся картина жизни,говорю что это правда.

   Ужасно болит голова,в зеркале отражение не моё.Третий день живу и радуюсь что осталась жива.Что могу видить этот мир который не радывал до  этого,своей тяжестью бытия.

Миг ,секунда и ты труп.Не ем.не,сплю,перед глазами мелькают картинки,звучат чужие голоса.Три дня живу аварией в которой выжила(чудом).Что удивительнно моя знакомая за день до моей трагедий видела сон ,и все дитали этого проишествия.Тогда дура просто посмиялась,а зря.Боюсь  что это не Бог дал мне вторую жизнь,а просто смерть дала мне отстрочку ,на долго ли.

Комментировать

СПАСИБО, БОЖЕ, ЗА ДРУЗЕЙ!

Спасибо, Боже, за друзей,
За мир, в котором я живу,
За свежий воздух из полей,
Которым каждый день дышу.
За каждую звезду, что там,
На небе светит огоньком,
За солнце, что дорогу нам
Определяет день за днем,
За право чувствовать, любить,
Мечтать, и плакать, и страдать,
За то, что можно просто жить,
Во снеи наяву летать!